Таїсія підтримувала своїх учнів – проводила уроки, спілкувалася з батьками, а тим, хто не виходив на зв'язок, телефонувала особисто. 

Сайт KиївMedia разом з освітньою ініціативою Global Teacher Prize Ukraine розпочинає спільний проєкт, у якому розкаже шість історій вчителів столиці та області, які продовжували навчати наших діток, попри війну. Наша перша історія – про Таїсію Коневську – вчительку початкових класів з Бучі, яка продовжувала працювати й навчати дітей під звуки вибухів.

Повномасштабна війна застала вчительку вдома в рідному місті, жінка намагалась виїхати з Бучі, але сильно хвилювалася за своїх учнів. Адже в Бучанському ліцеї №9 Таїсія не просто вчитель, а мама 33-х учнів.

Прокинувшись під звуки ракет, вчителька відразу написала повідомлення в групу батькам: «Я зрозуміла, що це початок того, до чого кожен з нас не був готовий. Але я мама своєї донечки і шкільна мама своїх 33-х учнів. Я повинна була мислити і діяти твердо та розумно. Відразу повідомлення в групу батькам: “До школи ніхто не йде!” Через деякий час повідомлення знову в групу батькам: “Лайкніть, будь ласка, це повідомлення усі, щоб я бачила що ви живі і в безпеці!” Як же далося складно мені те очікування тих дорогих 33 лайків. Дочекалася! Всі живі! І це саме головне», – розповідає Таїсія.

Коли нарешті дізналася, що всі її рідні учні та батьки в безпеці, заплакала від щастя, каже вчителька. На жаль, попереду чекало найстрашніше – 33 дні окупації в Бучі. Страшні моменти з життя закарбувалися у пам’яті назавжди, адже кожен містянин має власну історію порятунку. 

Весь цей час Таїсія була в Україні. Змінила 4 місця перебування. Вчителька змогла виїхати в безпечне місце на Тернопільщині, проте третина класу залишилася в Бучі в окупації. Таїсія підтримувала своїх учнів – проводила уроки, спілкувалася з батьками, а тим, хто не виходив на зв’язок, телефонувала особисто.

«Тримало на плаву правило – щодня виходити з учнями на зв’язок. Я усвідомлювала, що діти потребують моєї підтримки як вчителя та як шкільної мами. Сьогодні жодна дитина не залишила наш заклад, всі повернулися до навчання. І це мотивує та показує, що моє покликання – навчати маленькі серця», – продовжує Таїсія.  

Сьогодні Таїсія згадує, що перші дні війни були найскладнішими для дітей. Вони ніколи не забудуть, як ховалися в бомбосховища та тікали від війни в різні куточки світу.

«Це діти, які не дивлячись на складні умови навчання навчалися безперервно, цікаво та креативно! Їхня сила духу вражала. Їхні посмішки надихали. Хоч як складно і мені не було, ми всі при зустрічі тільки посміхалися! Навіть під час літніх канікул ми проводимо зустрічі онлайн. Робимо зустрічі просто так. Зустрічі маленьких друзів-однокласників», – додає вчителька. 

Переживши окупацію, Таїсія та її учні повернулися до школи. Учителька нарешті зустріла своїх дітей, своїх «супергероїв». 

«Я – мама, а моєю головною метою було рятувати свою дитину. Але я ще й шкільна мама, тут моя мета – найдужче підтримувати своїх маленьких учнів. Це найменше, що я могла для них зробити в той момент. Сучасний вчитель під час війни – це людина, яка є свідомою, морально готовою до будь-яких ситуацій, енергійною, люблячою, бо тільки та людина, яка любить цю професію має працювати з дитячими душами. Це те, що я можу і хочу робити для України. А мої учні — це її велике, сповнене Свободи, майбутнє», – резюмує Таїсія Коневська.

Київ Media
Коровай виготовили батьки учнів класу Таїсії Коневської для зустрічі з улюбленою вчителькою
Таїсія виконала медальки “суперсили” для своїх учнів

Кожна історія — це символічна подяка всьому вчительству за їхній внесок. Global Teacher Prize Ukraine збирає неймовірні історії вчителів, які ви можете розповісти на сайті премії до 30 листопада включно.

Фото надані Global Teacher Prize Ukraine