Варвара Ханенко — дочка відомого цукрозаводчика, мецената й колекціонера Ніколи Артемовича Терещенка.

7 травня виповнилося 100 років з дня смерті Варвари Ханенко — засновниці Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Прес-служба закладу публікує уривок біографії Ханенко з книги «Це також зробила вона», («Видавництво», 2018 р.).

Ханенко була дочкою відомого українського магната Миколи Терещенка.

Я померла в Києві 7 травня 1922 року. Я — Варвара Ханенко, донька «цукрового короля». Моєму батькові Николі Терещенку належали величезні плантації буряку й десятки заводів із виробництва цукру. Батько щедро ділився з людьми: будував лікарні, сиротинці, університети, церкви, музеї. «Прагнення до громадської користі» — гасло на нашому родинному гербі. Я народилася й виросла в Глухові. Любила книжки, читала й писала французькою. Мама Пелагея дбала про любов і порозуміння у великій родині” — йдеться в дописі.

Зі своїм чоловіком Ханенко побралася у віці 21 року.

У липні 1874 року я одружилася з Богданом Ханенком. Мені був двадцять один рік. Наша зустріч стала визначальною. Богдан підкорив розумом і жагучим інтересом до мистецтва. Його мрія про власну колекцію запалила мене. Медовий місяць ми провели в Італії, де купили перші картини для майбутнього зібрання. Які ми були щасливі! Колекція росла з року в рік. Живопис, скульптура, порцеляна, гобелени. Давні ікони. Я відчувала серцем глибоку й щиру віру, якою вони дихали. А ще я дуже любила італійську майоліку — розписну глазуровану кераміку. І українське народне мистецтво” — вказано в біографії.

Богдан Ханенко тривалий час хворів, тому родині доводилося значний час витрачати на лікування.

Радощі мінилися тривогами. Богдан нездужав: легені, горло. З кожним нападом хвороби ми полишали справи та їхали до моря. А щойно легшало, нас знову охоплював азарт: шукати скарби! Подорожі, аукціони, галереї, щасливі знахідки, неймовірні історії, люди, гроші. І новий дорогоцінний твір вирушав до Києва. Життя вирувало. Люди при наших маєтках потребували турботи. Десь потрібна церква, десь — двокласне училище чи пологовий будинок. Я брала це на себе. У селі Могильному на Поділлі влаштувала любительський театр, в Оленівці на Київщині — школу-майстерню народних ремесел. Я хотіла показати всьому світу самобутнє українське мистецтво! Вироби наших майстринь отримували медалі на виставках, я відкрила крамницю в Лондоні. Але велика війна в Європі перекреслила плани…” — вказано в біографії.

Богдан Ханенко помер, коли його дружині було 64 — навесні 1917 року.

Я мала встигнути зробити найважливіше — заснувати в Києві музей світового мистецтва. У місті ставало дедалі неспокійніше. На початку 1918 року прийшли більшовики, почалися розстріли й грабежі. Було страшно. Як захистити цей прекрасний дім, тисячі безцінних творів? Німці, які підтримували гетьмана Скоропадського, запропонували забрати колекцію і безпечно виїхати в Німеччину, давали окремий потяг. Але ні. Музей мав постати тут, у Києві. Змагаючи страх і сумніви, я прийняла рішення. У грудні 1918 року надіслала в Українську академію наук лист про передання колекції та будинку. Якщо хтось і зможе вберегти скарби — то це люди науки“.

Вже за місяць Київ опинився під владою більшовиків.

Невдовзі видали декрет: у найкоротший термін відкрити в домі музей. Я запросила Георгія Лукомського, знаного мистецтвознавця. Ми разом упорядкували експонати в залах, розмістили підписи. У травні музей прийняв перших відвідувачів — солдатів і робітників. Більшовицька влада воліла, щоб я, «колишня власниця», покинула дім. На щастя, за мене заступилися професори академії, зрештою мені дозволили жити в кімнаті на горішньому поверсі. Але заходити в зали музею я не мала права. Це було боляче — не бачити улюблених творів. У ті останні важкі роки мій дух і сили підтримували близькі люди: сестра Марія і наші з Богданом вірні слуги — Григорій, Франц, Дуняша. Я померла вдома в Києві 7 травня 1922 року. Знесилена, але спокійна: по мені залишився музей” — йдеться в уривку.

Нагадаємо, перед війною Музей Ханенків отримав ділянку для створення Міжнародного мистецього простору.

Фото: Фейсбук