Олена - журналістка за професією, і до переїзду працювала на радіо Київ.

13 червня на хвилях радіо «Київ» 98 FM відбулася прем’єра програми «Кольори серця». Це щоденний проєкт, кожна серія якого розповідає про українців, які вже довгий час живуть в різних куточках світу, мають власні справи, родини та з початком повномасштабного вторгнення росії головним у їхньому житті стало  – допомога Україні. Kyiv.media публікуватиме найцікавіші історії програми.

За словами Олени Дамен, вона переїхала до Нідерландів у 2015 році, адже її коханий Нік, був громадянином саме цієї країни. І коли запропонував руку і серце, стало питання, де ж будувати родинне гніздо.

“Постало питання хто куди переїжджає. Чи майбутній чоловік (на той момент) до мене чи я до нього. Він був навіть готовий переїхати в Київ. Шукав там роботу, але все ж таки вирішили що так Нідерланди кращі перспективи, краща економіка є більше шансів побудувати своє житло. Що ми, власне, й зробили. От. Тому ось так вже сім років тут заміжня за голландцем”, – пояснила Олена.

Вона зауважила, що після переїзду найбільше сумувала за Києвом. “Там батьки, звичайно сумувала. Сестра, родина, найкращі друзі.. Сумувала, але сумувала найбільше за Києвом. От чомусь за самим містом. Мені не вистачало саме ось цієї такої весни. Оцих каштанів, бузку. Я до речі. Тут собі посадила бузок, півонії. Посадили ми тут малину, невеличкий город. Ну це так звичайно я трішки пере… перебільшую, але так… сумувала-сумувала. Але якось я швидко втягнулася з іншого боку в мене тут була величезна підтримка. Мені не було коли  в принципі впадати в депресію. Я одразу пішла на роботу, вчила голандську здавала на права”, – каже дівчина.

За освітою Олена журналістка, першим місцем роботи дівчини було радіо Київ. Пізніше вона влаштувалася на один із провідних загальнонаціональних каналів. А от в Нідерландах, довелося освоїти нову професію, причому починати із самих низів.

“Взагалі, як тільки но я приїхала я влаштувалася на роботу. Це так, для розуміння, логістичний склад для інтернет-магазину найбільшого в Голандії. Але це такий, ну все автоматизовано. Конвеєри, роботи, люди – все разом. Ну, я на той момент влаштувалася, грубо-кажучи, пакувальником. Я думала, що я буду там два місяці, мені не подобалося, я взагалі ненавиділа те місце. Але ось сім років потому я досі там. Просто… просто мені дали контракт. Я почала рости в компанії. Мені… ну відкривалися якось двері. Я наполеглива вчила мову. І зараз я працюю в тій же компанії, тільки на іншій позиції. Пройшла кілька щаблів. Зараз ця позиція називається Лін-лідер, це людина, яка відповідає за ефективне виробництво, за зміну культури в середині компанії”, – розповіла дівчина.

Проте зараз улюблену роботу дівчині довелося закинути на певний час. Адже після нападу рф на Україну дівчина була у шоці і не могла працювати.

“Це був ранок, я прокинулася і чоловік мені каже « не дивися в телефон, не дивися в новини, бо ти точно… тобі буде погано». Ну після таких слів ти звичайно хапаєш телефон. І я не полізла в новини, бо я побачила повідомлення моєї сестри. І це було ну реально одне з найстрашніших повідомлень, які я колись читала, хоча в ньому було одне слово, одне «Почалося». Цього було достатньо. Ну щоб зрозуміти що відбувається”, – розповіла Олена.

Дівчина каже, що новини з України  увігнали її в якийсь ступор на тижні півтора.

“Мене з цього витягнула моя однокурсниця, теж подруга моя українська вона на той момент перебувала в Німеччині і вона така… ну от я така трохи шалена, а вона ще більш «крейзі». Вона почала там організовувати волонтерський рух, організацію свою. Люди були з Польщі, Чехії, Німеччини і Великобританії. Вона мене підключила і воно так все зав`язалося, закрутилося. Ми почали збирати речі і гроші тут, вона там. Люди з інших країн”, – пояснила дівчина.

Олена каже, що ця робота поглинула її з головою. На місяць вона взяла відпустку за власний рахунок, аби максимально весь свій час та ресурс кинути на допомогу Україні.  Починала із соцмереж, просто робила дописи із проханням про допомогу.

“Мені нанесли от просто люди, знайомі, знайомі знайомих, друзів колеги. Спочатку вони несли нам додому. Ну що там. Я писала там принесіть на перших парах нам потрібна була їжа, одяг, дитяче харчування, дитячий одяг і люди несли от просто нон-стоп. У нас в будинку на першому поверсі не було де стати ну от реально не було де пройти. Ми робили доріжки щоб пройти між усіма цими речами”, – згадує Олена.

Тому гостро постало питання пошуку складу, але зняти приміщення було дорого. Та на допомогу прийшов друг сім’ї, який запропонував  свій склад.

“Це була реально допомога неоціненна. Тому що орендувати склад ти не маєш можливості, склад знайти в принципі в Голландії це не просто, а тут нам дають, будь ласка на ваші потреби. І ти можеш ті речі сортувати, пакувати, що хочеш робити. І зараз от у нас на тому складі всі наші речі”, – розповіла Олена.

Вона каже, що сортувати і пакувати допомагали найближчі – чоловік, його батьки, друзі. А от з відправкою було складніше. Перший час, дівчині самостійно довелося возити речі до України.

Київ Media

“Зібрати речі, посортувати, це просто питання часу, а от відправити це дорого, довго і складно. Ну скажімо так, кожного разу це було по різному. Я їздила сама два рази на кордон перевозила речі. І перший раз взагалі було дуже смішно. Ну це зараз смішно, мій чоловік тоді мене чуть не прибив, тому що я назбирала речі, я розуміла що я готова їх якомога швидше відправити в Україну. І тут мені дзвонить якийсь дядько і каже «я хочу допомогти, я навіть готовий їхати на кордон». Ой. Я кажу так і я готова, коли ми їдемо? І ми домовилися з ним просто по телефону шо ми їдемо там не знаю, найближчий четвер. Чоловік приходить з роботи, кажу «я їду в Україну». Він каже «коли?». Кажу в цей четвер, він каже «тобто?». Кажу «ну да», «а з ким?» «та якийсь дядько мені подзвонив. Каже «Боже, хто це?» кажу «ну подзвонив якийсь то такий то- такий» каже «ага добре, я  колись його бачив, чув про нього, а як ви туди їдете?». Кажу «я не знаю, він організує транспорт. А де ви будете ночувати? Кажу я не знаю ми просто їдемо”, – каже Олена.

За її слвоами, вона зараз розуміє, що це було нерозсудливо, та додає – якби таке знову трапилося, зробила б так само.

“Просто сіла і поїхала тому що в тебе ну от така установка, ціль, треба це зробити. Потім через три тижні ми поїхали, я, мій чоловік і друг наш тут нідерландський теж. Ми взяли на прокат, ну нам дала компанія такий невеличкий такий ніби як трак, поїхали тоді ми відправляли через інших волонтерів, тоді з’являлися люди, які були готові відвезти самі до кордону”, – розповіла Олена.

На сьогодні, речі, які збирає Олена Дамен у Нідерландах для України вона уже передає через інших волонтерів.

“Я працюю з волонтерами з України, тобто я там щось назбирала, або питаю що вам треба, збираю. А ми на зв’язку і тоді я кажу окей. Наприклад, такий-то день ми відправляємо транспорт і транспорт їде там до такого-то міста, звичайно все це попередньо обговорюється, щоб у них були теж люди в тому місті, бо один раз доїхало до Луцька, інший раз у Львів, третій раз у Київ. Тобто там уже мережа теж розвинена місцевих волонтерів і вони забирають звідти. Все це реєструється фотозвітами. Я дуже ціную фотозвіти, тому що ну ти тут підключаєш таку силу силенну людей, всі збираються по крупинкам і коли ти бачиш ту саму коробку, упаковку яку ти сам складав і бачиш на фотках, то це звичайно доказ того, що воно дійшло в правильні руки”, – пояснила Олена.

Київ Media

Вона каже, що в основному збирає допомогу для потреб цивільних. Були спроби шукати необхідне і для військових, але тут, додає українка, треба мати не лише бажання допомогти, а й знання.

“Для військових теж шукали, але це було ну на самому-самому початку, я намагалася знайти шоломи, бронежилети, але це абсолютно інша парафія. Ну по-перше, це дуже дороге задоволення, тобто в нас не вистачало грошей, щоб нормально скупитися. По друге, якби навіть гроші були це було нереально ніде знайти в Європі. Ну хтось знаходив, звичайно через-через-через, в Голландії ми не могли цього знайти, ну і третє, дуже треба було бути обережним з сертифікацією, з якістю, тому що могли «втюхати» й продати таке, що ну ми не ризикували там витрачати 500 євро на бронежилет і ми не розуміли яка в нього буде якість, який рівень захисту і так далі, але ми купували нашим хлопцям рації, ми купували наколінники, ми збирали спальники, каремати. Нам дуже пощастило десь місяць тому-півтора, нам задонатила одна компанія майже п’ять тисяч євро ми накупили з їхнього дозволу бандажі, турнікети, частину грошей відправили волонтерам у Львів, які накупили там теж  дощовики військовим”, – згадує жівчина.

Олена каже, що зараз її волонтерська робота звелась до мінімуму.

“Так, звичайно, це небо і земля. На початку ти просто не міг організувати свій робочий день так, ну тому що в тебе не припинялися дзвінки, не припинялися повідомлення, не припинялися пропозиції допомоги. Я була нон-стоп двадцять чотири на сім на початку зайнята тільки волонтерством. Тобто, в мене роботи тому я і взяла за свій рахунок відпустку щоб просто займатись тим, чим я займалась на той момент. Зараз це все набагато стихло, ну в новинах менше про це говорять”, – пояснює дівчина.

Олена додає, що і запитів на гуманітарну допомогу значно зменшилося. На відміну від потреб військових.

“Скажімо так, військові, їм скільки, на приклад бандажів не купи чи турнікетів, це  ж на один раз, тобто запити там будуть завжди. Стосовно гуманітарної допомоги, можливо в цьому й позитив. Сказали що типу все не витрачай особливо  своєї там сили сильно. Звичайно, якщо ти щось пришлеш, це класно, ми будемо раді. Але, ну якби шкура вичинки не стоїть і не варта. Ну тому що в принципі  можна все і в Україні купити, або в Польщі за меншими цінами. Якщо можеш передати гроші, то якби передай гроші там на відбудову вже на якусь чи на якісь граблі, на сапки, ну от таке вже такі запити пішли”, – каже дівчина.

Нагадаємо, після початку вторгнення Нідерланди передали Україні чималу кількість зброї в тому числі і важкої, до прикладу самохідні артилерійські установки PzH 2000.

Фото: Київ FM