Хтось називає їх жебраками, а хтось - справжніми артистами.

Київ – це те місто, яке має своє унікальне звучання і його не сплутаєш більше ні з чим. Він відгукується шумом моторів, сміхом дітей та музикою, такою справжньою і такою живою. Щовесни, як тільки потеплішає, вулиці починають співати. Різними мовами. Англійським роком, французьким шансоном і українськими народними.

До Дня Києва журналісти програми  «Київ. NewsRoom» телеканалу «Київ» підготували спецпроект «Київ, який ми любимо».

Зараз ви познайомитеся з героями першої серії – вуличними музикантами. Хтось називає їх жебраками, а хтось – справжніми артистами. Вони ж виходять на вулиці, щоб просто бути почутими.

20-річна Аня – дівчина з великими планами на майбутнє та щирою усмішкою. Вона почала співати два роки тому у своєму рідному Миколаєві. А коли переїхала до Києва, то вже не змогла покинути столичні вулиці.

Музикантка розповідає, що тут, у столиці, публіка геть інша – різноманітна. Та вражає своїми масштабами.

«Тут, на Подолі, по вулиці Сагайдачного, я зібрала найбільшу кількість людей під час мого виступу. Це я дуже добре запам’ятала. Пам’ятаю, вони ще всі так стояли, я навіть не бачила, де вони закінчують», – згадує Аня.

Дівчина зізнається, що в такі моменти, перед десятками людей, ти відчуваєш тотальну свободу.

«Ти граєш те, що тобі подобається. Тебе ніхто не обмежує: українська, російська, англійська. Що хочеш, те й граєш. Водночас людям це подобається, вони тебе слухають. Ти покращуєш їм настрій. Можливо, когось змушуєш задуматися. Створюєш атмосферу», – каже вулична музикантка.

Однак Аня зазначає, що не обходиться і без прикрих ситуацій. Колись дівчину, наприклад, облили пивом.

«Це не спеціально вийшло. Чоловік йшов, щоб покласти гроші. Поклав, розвертається, і його збиває велосипедист. Він тоді хотів, напевно, йому помститися й облити пивом, але так вийшло, що облив мене», – розповіла Аня.

Журналістка телеканалу «Київ» познайомилася зі ще одним вуличним музикантом – Артуром, який співає для перехожих уже 7 років.

«Такий вже маю стаж. Щоправда, до трудової не запишеш», – жартує музикант.

Попри багаторічний досвід, чоловік все ще пам’ятає, як усе починалося.

«Мені так було страшно виступати. Я просто думав, що ось тут, може, не треба, може, мене погонять. Так хвилювався дуже сильно, але потім я таки почав грати. До речі, це хвилювання насправді було досить довго», – розповів музикант.

Нині ж в Артура ніяких переживань, лише кайф від власного виступу.

«Приходячи на вулицю ти розслабляєшся, віддаєшся, отримуєш, наповнюєшся хорошими емоціями. Тож, це лікує», – зазначив музикант.

Водночас вуличні виступи – це про кохання. Наприклад, Саша та Влад познайомилися завдяки вуличній музиці.

«Усе почалося з того, що ми з подругами пішли поласувати пончиками на Сагайдачного за 8 гривень. І там грав Влад. Я тоді не знала, що ця людина стане моїм майбутнім хлопцем, другом і колегою. І цього б не сталося, якби я не наважилася підійти до нього і не попросити заспівати», – пригадує Саша.

Тоді дівчина попросила хлопця заспівати Let it be.

Після першого ж виступу, вони зрозуміли, що не можуть бути порізно. Тому вже незабаром створили музичний тандем під назвою Tember Blanche, а згодом ще й романтичний. І тепер на руках закоханих є тату – рядки «їхньої» пісні Let it be.

«Коли я виступаю разом із Сашею, то відчуваю, що я сильніший, що можу зробити набагато більше і дати людям. Тому що коли ми виступаємо, то насамперед для того, щоб віддати щось, а вже потім взяти від них щось інше», – зазначив Влад.

Цікаво, що в цієї пари 19 місце серед Spotify та десятки можливостей потрапити в шоу-біз. Однак Олександра та Влад не готові залишати вулицю.

«Навіть коли ми почнемо гастролювати Україною і збирати якісь концертні зали, то, думаю, що все ж таки, час від часу, чисто в кайф, якщо буде час і бажання, ми будемо виходити й далі на вулиці. Можливо, навіть якийсь міні-тур перед клубними концертами, десь на півгодинки на вулицях Києва, Львова, Харкова та Одеси», – наголосив Влад.

До слова, журналістка телеканалу «Київ» теж вирішила спробувати себе в ролі вуличної музикантки. Однак запевняє, що це дуже хвилююче – долоні відразу пітніють, а серце шалено калатає.

«Здається, що ось-ось і я знепритомнію. Перші невпевнені ноти, а далі хвилювання відступає. На зміну йому приходить задоволення», – розповіла журналістка.

Відтак, можливо, у майбутньому вуличні музиканти зможуть підкорити великі сцени. Але вулиці Києва точно не залишаться порожніми. На зміну одним музикантам прийдуть інші. Вони так само завзято співатимуть, перебиратимуть гітарні струни й творитимуть неповторну багатоголосу атмосферу міста. Адже Київ не може без вуличної музики, як і ми без неї.

Фото: pixabay