Острів не завжди був таким, яким його зараз знають кияни.

Про це повідомили в програмі «Київ. NewsRoom» телеканалу «Київ».

Цей острів вабив киян здавна. Кого – пляжами, кого – лісом, повним дичини. Тут полювали давньоруські князі, а сам острів назвали на честь половецького хана Тугархана. Назва «Труханів острів» побутує протягом тисячоліття, але декілька років своєї історії він називався інакше.

«У 1913 році Труханів острів офіційно було перейменовано на Олексіївський на честь малолітнього цесаревича Олексія. Проте назва не прижилася, бо вже через декілька років сталася революція», – розповіла пані гід Любов Гурська.

Із часом і зміною течії Дніпра змінювалися й контури острова. Він то зливався з материком засушливого літа, то ділився на вервечку острівців під час повеней.

«Його довжина близько 500 км. Насправді, хоч він і називається зараз островом, але нині це півострів, який з’єднаний з іншим островом, який має назву Муромець», – зазначив Віктор Вишневський, доктор географічних наук.

Люди мешкали тут здавна, але довгий час це були поодинокі поселенці. Лише з середини 19 століття, з появою гавані напроти і, як наслідок, судноремонтних майстерень на самому острові, тут виникає робітниче поселення. Жити на острові було весело й складно – регулярні весняні паводки не давали острів’янам нудьгувати.

«До будівництва Київської ГЕС, до 1966 року, життя для мешканців було вкрай важким. Їм доводилося навіть будувати свої помешкання на сваях, тому не випадково цю місцевість ще й називали Київською Венецією», – каже Любов Гурська.

Поселення було вельми жвавим, мало понад 20 вулиць, а його населення у якийсь момент сягало 7 тисяч осіб. Це вже було маленьке місто. Навіть дивно, що воно ніколи не мало офіційної назви.

Проіснувало селище до осені 1943 року. Тоді гітлерівці готувалися обороняти місто від Червоної армії, а порослий лісом острів закривав німцям огляд наступаючого з лівого берега супротивника.

«Фашистським загарбникам, звичайно, було доцільно бачити замість цього острова, вкритого деревами, абсолютно голу місцевість – без будинків і без дерев. Тому більша частина того, що тут існувало, була спалена», – розповів Віктор Вишневський.

У 20 столітті острів прославився своїми пляжами. За відсутності мостових переходів кияни діставалися на острів човнами та катерами. Маленькі суденця набивалися людьми як бочка оселедцем, тому коротка мандрівка Дніпром була не найкращою частиною відпочинку.

«Традицію пляжного відпочинку започаткували німці в 1918 році. До будівництва паркового моста сюди діставалися на так званих “лаптях” – це були катери, які називали “лапті” саме через характерну форму», – зазначила пані Любов.

Лише у 1957 році від правого берега простягнувся Парковий пішохідний міст. Від цього популярність Труханова острова лише зросла. Міст відпочивальники перетинали іноді цілими юрбами, змушуючи сталеві конструкції тремтіти й розхитуватися.

«Для того, щоб навіть дещо зменшити оце коливання, доволі часто розсерджений міліціонер виходив на центр і просто примушував якось уповільнитися й перестати йти нога в ногу. Саме від цього міст дуже хитався», – повідомив пан Віктор.

Статус острова, хиткі ґрунти та весняні підтоплення, що все ще мають місце, – усе це сприяє тому, що на Трухановому острові досі ростуть ліси, а не хмарочоси. Водночас він поки що залишається зоною відпочинку, а не спальним районом. Може, все ще попереду, адже людському прогресу не має меж. Але іноді все ж хочеться, щоб ці межі були.

Фото: скріншот