Караїми - тюркський народ, який живе в Криму.

Про це повідомили в програмі «Київ. NewsRoom» телеканалу «Київ».

Колись Караїмська кенаса, а нині – Будинок актора. Це один із шедеврів Владислава Городецького. Можливо, із нещодавнім прийняттям Закону про корінні народи України, цей храм повернуть місцевій караїмській громаді. А поки згадаємо деякі факти з історії цієї непересічної культової споруди.

Зведена за тютюнові гроші будівля стала пам’ятником не лише архітектури, а й реклами. Караїмський храм на Ярославовому валу мав відповідати низці суворих вимог безкомпромісного замовника. Утім, вовки виявилися ситими, а вівці – цілими, адже виконавцем був підприємливий і винахідливий Владислав Городецький.

Починалася історія наприкінці 19 століття, коли доволі велика Київська Караїмська община вирішила спорудити в місті кенасу – храм своєї унікальної релігії. А роль спонсора запропонували своєму земляку Соломону Когану – тютюновому промисловцю.

«Відомо, що в Криму караїми в 19 столітті сконцентрували у своїх руках якраз тютюнову промисловість. Соломон Коган вирішив себе спробувати в Києві», – розповіла всторикиня Гульнара Абдулаєва.

Кенасу на Ярославовому валу замовили вже відомому тоді творчому дуету – архітектору Владу Городецькому та скульптору Еміліо Саля. Низка обмежень на проект включала обов’язковий мавританський стиль та дотримання релігійних особливостей.

«Їм сказали: «Наші умови, сам процес релігійний, щоб він був витриманий». Це зокрема – коробка, обов’язково повинен бути купол, обов’язково повинен бути центральний вхід», – зазначив Анатолій Фролов, голова Київського міського центру Українського товариства охорони пам’яток історії культури.

Центральний вхід був не єдиним способом потрапити до кенаси. Усе через те, що, як і більшість релігій, караїмська не допускала гендерної рівності.

«У Караїмській кенасі було два входи – для чоловіків та для жінок. Жінки мали бути на другому поверсі, а чоловіки займали перший зал на першому поверсі», – пояснила пані Гульнара.

Попри суворі вимоги, Городецький зумів отримати з проекту зиск, не передбачений умовами контракту. Як відомо, архітектор всюди застосовував у своїх роботах бетон та цемент, влаштовуючи цим будматеріалам потужний піар.

«Городецькому виробники цементу дали можливість сказали «бери скільки хочеш, ми його пропонуємо за найменші кошти, тільки, щоб окупався». І він його скрізь викортстовував», – розповів Анатолій Фролов.

Кенаса вийшла простою і величною водночас. Скромність і аскетизм поєднувалися з вишуканістю і високим мистецтвом. У цьому легко переконатися будь-якому відвідувачу сучасного Будинку актора. При тому, що чимало елементів не пережили революційних подій, як, наприклад, унікальні гратчаті двері чи купол над спорудою.

«Купол зник, тому що проходили громадянська війна, Велика Вітчизняна війна, боротьба з релігіями. Перше, що над релігійними спорудами творили – це збивали завжди купол», – пояснив пан Анатолій.

У радянський час тут діяв ляльковий театр та кінотеатр. А 1981-го дітище Городецького передали під Будинок актора. У цій ролі він залишається й донині, хоча останнє десятиліття місцева Караїмська община докладає немалих зусиль, аби повернути храму його первинну функцію.

Фото: скріншот